logo f Арт центр  девіз

ZELO

Знайшли помилку?

Виділіть її мишкою

і натисніть: Ctrl+Enter

Арт центр Zelo

Учитель. Чи потрібен він? 2

Ви успішно крокуєте стежинами мистецтва до мистецької майстерності. В цьому помічники Вам – художники, яких ви любите і на виставки котрих ходите регулярно, альбоми із фоторепродукціями, біографічні оповідки про митців і, нарешті, науково методичний матеріал по живопису та рисунку. Ви рухаєтесь, Ви пізнаєте себе, пропускаючи мистецтво крізь своє світоглядне бачення та набутий досвід. Із цілої низки інформації ви обираєте те, що цікавить Вас сьогодні і зараз. І у Вас вже формується своя система смаків, вподобань, художніх знань, нарешті.

 Але спробуйте вийти за межі своїх власних мистецтвознавчих поглядів з тим, щоб із кожним кроком, який Ви зробите на зустріч невідомому і новому, розширити ці межі, а у перспективі, взагалі, позбутися їх. Спробуйте підійти до своїх смаків із допитливістю і відкритістю дитини. Спробуйте осягнути іще чиюсь систему смаків, вподобань, художніх знань.

Так Ви знайдете учителя. В природі, в однодумцях-колегах, а найперше в педагогах, які щоденно працюють над удосконаленням, урізноманітненням знань, що пропонуються Вам. Таким чином, Ви будете просто оточені учителями і найцінніші з них ті, які Вам погодинно щось пропонують. Пропонують нове і не схоже на попереднє.

І Ви продовжите рости, рости не просто в колись обраному Вами напрямку, а формувати почуття і відчуття прекрасного, протиставляти свої ідеї, погляди, бачення, ідеям, поглядам, баченням Ваших учителів і знаходити нове, відоме тільки Вам, те, чим Ви захочете поділитися, і що буде нарікатися справжньою художньою цінністю!

 

Є люди для яких художня освіта, у понятті академічному, просто не існувала. Самоосвіта, що за законами вишу передбачає проходження фахового матеріалу, з тою лишень відмінністю, що здійснюється це без нагляду викладача, також не мала місця. Але їм, таким людям, це не завадило стати на шлях прекрасного. Спілкуючись сам на сам із своєю внутрішньою сутністю, відчуттям естетизму, натурою, вони спромоглися на велике.

Сучасності й бувальщині відомі такі імена як Катя Білокур та Марійка Примаченко. Викохані в середовищі звичайного українського сільського побуту, ці мисткині спромоглися вийти на рівень високого художнього визнання. Погляньте на роботи Каті.

Вражають вони своїм непідкупним реалістичним баченням дійсності, витонченим колоритом і малюнком, багатомовною композицією. Маючи в своєму арсеналі саморобні пензлі та фарби, а також власну уяву і сприйняття, Катя рухалася у світі мистецтва, не обтяжена зброєю академічних знань. У неї не було рецепту гарного малюка й живопису, тому вона просто творила. Катя жила бідно, але разом з тим, вона не переслідувала комерційних цілей, не прагнула на виставки. Все це було їй невідомим. Вона просто діяла і це відчувається у її неквапливих лініях. Це відчувається у її композиціях, які переходять, перетікають із однієї пори року в іншу, набуваючи так іще більшої неповторності. Її майстерність прийшла до неї із досвідом. Її роботи набули справжньої художньої цінності із таким досвідом також. Але це стало можливим у прагненні не до відтворення реального буття, чи до вторення якому-небудь стилю або підходу, а у розкритті себе.

А Марічка? Ось, вона пішла зовсім іншим шляхом. І відмінність цього шляху обумовлювалась не лише відмінністю матеріалів, які були доступні їй. Відступивши від форми, як зв’язкової ланки її творів із реальністю, вона розповідала кольором. Колір та орнамент – головне в її творах. Орнаментальні символічні зображення довколишнього світу та експресія чистого кольору. Хіба можна навчитися такому підходу? Так, можна навчити людину якого розміру повинні бути елементи по відношенню до площини полотна для того, щоб вони читались гарно. Але політ думки і фантазії завжди індивідуальний. Примітивізм, так на сьогодні називають роботи виконані Марічкою. Але, спробуйте створити щось подібне для того, щоб осягнути самобутність її творчого шляху.

У нинішньому світі, де нам з Вами одчинені двері найкращих музеїв та галерей світу, доступні альбоми з прекрасними репродукціями, у світі відео і фотографії із високою роздільною здатністю, а також, де нам відкриті знання і секрети набуті людством віками і тисячоліттями, все важче знайти шлях до себе. Все важче утриматися від того, щоб не йти вже торованими шляхами. У такому безмежному полі інформації, яким є наш світ, здається, вже немає місця для власного мистецького паростка.

Але і це у своїй сутності – міф. Гадаєте, легше було людям у часи натурального виробництва, із браком знань і дефіцитом інформації коли вони так потрібні. І чи було, насправді, більше часу для осягнення самого себе в епоху, коли хліб здобували важкою, виснажливою працею, а твори таких от митців розглядалися як проста порожня забавка?

Ми живемо в благодатний час. Не вдаючись до крайнощів, ми все ще ходимо по золотій середині. Але і цей шлях повен випробувань. І головна випробування тут – наша власна лінь. Здолавши її, ми відкриємо всі дороги, прочитаємо всі дороговкази на шляху до самобутньої творчості.